Від німої хроніки і поетичного кіно Довженка та Параджанова, від «Тіней забутих предків» і кіномови Іллєнка – до сучасних стрічок про війну, гідність і щоденну працю. Наше кіно переживало заборони, відлиги й нові злети, але завжди залишалося про найважливіше – про людей.

Кіно не лише розважає. Воно зберігає пам’ять, дає ідеї для розмов, допомагає пережити складні моменти в житті й тримає разом – у темній залі кінотеатру, вдома поруч з сімʼєю, де сміх і сльози звучать поруч. Кадри стають спільними спогадами, а репліки – частиною нашого щоденного мовлення.

Обираймо своє – у кінотеатрах і вдома. Бо історії, які ми розповідаємо про себе, формують те, ким ми є сьогодні і ким будемо завтра.🇺🇦